​Творча група учителів математики "ІДЕЯ"

ПРИТЧІ

Хто оцінювач?

Якось вчителька-пенсіонерка зустріла на вулиці свого колишнього учня, зраділа зустрічі з минулого… запитала, як справи. Але учень сказав: «Ви знаєте, я вважаю, що ви мене нічому не навчили. За все, чого я досягнув, я зобов’язаний не вам…» На що вчителька відповіла, що в неї важкі часи і попросила допомогти: віднести в ломбард браслет для оцінки… Колишній учень погодився. Відніс браслет на Бруклін-стріт – там його оцінили у 200 доларів… З цим він і повернувся до вчительки. Та попросила понести ще і у антикварний магазин на 5 Авеню… Учень зробив і це, вважаючи на примхи літньої дами… Яким же був його подив, коли антиквар сказав, що готовий сплатити за нього будь-які гроші, бо це безцінний витвір мистецтва… Коли вражений учень повернувся з браслетом до вчительки і розказав їй про все, вона сказала: «Але ж браслет залишився колишнім, вся справа лише в тому, хто дає оцінку … Скло

Ребе, я не розумію: приходиш до бідного — він привітний і допомагає, як може. Приходиш до багатого — він нікого не бачить. Невже це тільки із-за грошей? Виглянь у вікно. Що ти бачиш? Жінку з дитиною, квіти, дерева... Добре, а тепер подивися в дзеркало. Що ти там бачиш? Що я там можу бачити? Тільки самого себе. Так ось: вікно із скла, і дзеркало із скла. Достатньо тільки добавити трішки срібла — і ти уже бачиш тільки себе. Служіння вчителями

Покликав Бог ангелів, що повернулися на небо після служіння вчителями на Землі. Покажіть, з чим ви повернулися. Склав перший ангел до ніг Господа ордени, медалі, грамоти, премії, дипломи і сказав: «Я прославився». Глянув Бог на докази слави біля ніг своїх і спопелив їх. Ти прославився на весь світ, але не в душі хлопчика, який потребував твоєї миттєвої допомоги. Але ти в гонитві за нагородами не прихистив його і він загинув. Іди і спробуй долю покинутого вчителем учня. І він зробив його учнем, який потрапив у біду, і дав йому вчителя, засліпленого почестями і нагородами. Другий ангел склав до ніг Господа гору програм, підручників, методичок, наукових праць і сказав: «Від простого вчителя виріс я до професора». Глянув Бог на всю ту науку і спопелив її. Не для затуманювання Істини я послав тебе бути вчителем, а для турботи про талановиту дівчинку, доля якої ввійшла в пісок твоєї науки. Тепер пожинай страждання загубленого таланту. И наділив Він його талантом, але зробив учнем учителя, захопленого творінням бездонної педагогіки. Третій ангел на пальцях перерахував імена своїх колишніх учнів, що стали видатними людьми в суспільстві: вченими, поетами, художниками, міністрами, бізнесменами, спортсменами. І поклав біля Його ніг гордість за них. Глянув Бог на цю гордість і спопелив її. Не для гордості посилав я тебе учителем. Чому не пишаєшся хлопчиком, якого вигнав як невстигаючого і тим збільшив армію обездолених безпритульних. Іди і пожинай трагедію бездоглядної дитини. І зробив його підлітком, щойно викинутим зі школи. Постав перед Богом четвертий ангел, кинувся до ніг Його і молився: « Господи, не жди від мене дарів. Доля закинула мене до Богом забутої школи, і я віддав своїм учням все світло, яке було у мене від Тебе. І молю Тебе, дай мені більше світла і поверни назад, бо мої учні чекають на мене, а я без них не уявляю свого ангельського життя» Тоді сказав Господь: Той, хто віддає світло, примножує його в собі. І зробив його Великим Духом і відправив до Богом забутої школи. Народна мудрість каже: « Те, з чим я народився, подарунок Бога, Але те, з чим я помру – мій подарунок Богові»

Дві свічки

Шкода мені тебе, сказала незапалена свічка своїй запаленій подрузі. Коротке троє життя. Ти все гориш і скоро тебе не стане. Я набагато щасливіша за тебе. Я не горю, а значить – не тану; лежу спокійно на боці і проживу довго. Тобі ж ще трохи залишилось. Я зовсім не шкодую про це. Моє життя прекрасне і значиме. Я горю і тане мій віск, але від мого полум’я загоряється безліч інших свічок і мій вогонь від цього не зменшується. І навіть коли віск і гніт згорять, то вогонь – душа свічки - поєднається з вогнем простору і я знову зіллюсь у свій великий вогняний дім. А зараз світлом своїм я розганяю морок ночі; радую око дитини ялинковими вогниками; підношуся символами молитовного прагнення вперед. Хіба коротке життя моє не прекрасне? І мені шкода тебе, незапалена моя сестро. Шкода твоєї долі. Ти не виконала свого призначення; і де душа твоя – вогонь? Так, ти залишишся неушкодженою на довгі роки, але кому ти потрібна така, і яка радість і користь від тебе? Справді, «краще горіти, а ніж спочивати», тому що в горінні – життя, а у сплячці – смерть. Тобі шкода, що я швидко згорю і перестану жити, але у своїй збереженій бездіяльності ще й не починала існувати; так і помреш, не почавшись. І життя обмине тебе. Ось така розмова двох свічок.

Повна банка

Професор філософії, стоячи перед аудиторією, взяв скляну 5-літрову банку і наповнив її камінцями діаметром 3 сантиметри. Після чого запитав студентів, чи повна банка? Вони сказали, що банка повна. Тоді професор взяв баночку горошку і висипав його у велику банку. Потрусив, щоб горошок зайняв вільні місця між камінцями. І ще раз спитав, чи повна банка? І цього разу студенти дали ствердну відповідь. Тоді він узяв коробку з піском і висипав його у банку. Пісок, звичайно ж, знайшов для себе вільне місце. Ще раз запитав професор, чи повна банка, і знову одержав однозначну відповідь: «Так, повна» Тоді професор взяв іще 2 баночки пива і вилив його у банку, розмочуючи пісок. Студенти сміялись. А тепер я хочу, щоб ви зрозуміли, що банка – це ваше життя. Камені – це найважливіші речі вашого життя: сімя, здоровя, друзі, власні діти, все необхідне для того, щоб життя залишалося повним навіть тоді, коли все інше втратите. Горошок – це речі, які стали значимими особисто для вас: робота, будинок, автомобіль. Пісок – все інше, дрібниці. Якщо спочатку банку наповнити піском, не залишиться місця для горошку і камінці. Так і у житті, якщо витрачати весь час на дрібниці, не залишиться його для важливих речей. Займайтеся тим, що приносить вам щастя: грайтеся з вашими дітьми, знаходьте час для сім’ї, зустрічайтеся з друзями. Буде час, щоб попрацювать, прибрати будинок... Займайтеся, перш за все, каменями, тобто найважливішими справами в житті; визначте пріоритети: решта це тільки пісок. Тоді одна студентка запитала, а яке значення має пиво? Професор посміхнувся: Я радий, що ви запитали про це. Я це зробив просто для того, щоб довести вам, що яке д не було завантажене ваше життя, завжди є місце для пари банок пива.

Чотири свічки

4 свічки горіли і поступово розтавали. Було так тихо, що чути їх розмову. Перша сказала: Я - СПОКІЙ, на жаль, люди не вміють мене зберігати. Мені нічого не залишається іншого, як погаснути. Друга сказала: Я — ВІРА. Люди не хочуть нічого слухати про мене, вони зневірились в усьому, тому немає сенсу горіти далі. При цих словах подув вітерець і загасив свічу. І сказала третя: Я — ЛЮБОВ, У мене немає сили горіти, люди не розуміють мене, вони ображають тих, які люблять їх найбільше — своїх близьких. І погасла. Раптом в кімнату зайшов хлопчик, і, злякавшись, закричав: Що ви робите? Ви повинні горіти — я боюсь темряви. І заплакав. Схвильована четверта свічка сказала: Не бійся і не плач ! Доки я горю, завжди можна запалити і інші три свічі. Я — НАДІЯ !

Рани, які ми залишаємо...

Жив юнак із поганим характером. Батько дав йому повен мішок гвіздків і сказав: забивай один гвіздок у ворота кожного разу, коли втратиш терпіння або посердишся з ким-небудь. В перший день він забив 37 гвіздків у ворота саду, потім навчився контролювати кількість забитих гвіздків , зменшуючи їх щодня. Нарешті, настав той день, коли юнак не забив жодного гвіздка. Тоді він прийшов до батька і сказав йому цю новину. Батько відповів: Витягуй один гвіздок із воріт кожного разу, коли не втратиш терпіння. І настав той день, коли син сказав батькові, що витягнув усі гвіздки. Батько підвів сина до воріт: - Син, ти прекрасно себе вів, але подивися, скільки дірок залишилося на воротах! Коли ти на когось сердишся і говориш неприємні речі, ти залишаєш йому рани як ті, що на дереві. Можеш застромити в людину ніж і витягти його. Але рана залишиться назавжди. І буде не важливо, скільки раз ти попросиш пробачення. Рана залишиться. Рана, нанесена словами, приносить ту ж біль, що і фізична. Друзі — це рідкісне багатство ! Вони заставляють тебе посміхатися і підбадьорюють. Вони готові вислухати тебе, вони підтримують тебе і відкривають тобі своє серце. Покажи своїм друзям, як вони тобі дорогі...